пʼятниця, 23 лютого 2018 р.

Покарані за любов до України

Покарані за любов до України





Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освіти.
І в мирі, Господи,
Прийми до Себе.
До 4-ї річниці вшанування Героїв Небесної Сотні в бібліотеці–філії №5 для дітей проведено патріотичні читання «Покарані за любов до України» для 5-б кл. ЗОШ №4 (кл. керівник Старовойтова В).
Ідуть роки… Роки важких втрат, болю і випробувань, подій, які залишили в минулому мирне розмірене життя. Лютий 2014 року закарбувався в історичній пам’яті нашого народу назавжди. Вся Україна і весь світ стали свідками холодної жорстокості катів і щирого, чистого, світлого, відчайдушного пориву повстанців. Кривава жертва мирних людей принесена на жертовник заради майбутніх поколінь.
Небесна Сотня – це найсвятіший образ новітньої України. Ми у вічному боргу перед їх найсвітлішою пам’яттю.

Упродовж заходу прозвучали поезії, присвячені Героям Небесної Сотні, які прочитали члени клубу «Юні друзі книги»: «Герої не вмирають», «Мамо, не плач»,  «Мамо, чи це вже весна!», «І мовчки сотня непокорених», «Господь вас вибрав з поміж нас» - Коцаба Денис (ЗОШ №7, 9 кл.); «У нашій памяті», «Молюся за тебе моя Україно» - Сітек Аліна (БДГ, 4(8) кл.); «Україна в крові потопає», «Лист до матері», «Пролунало в країні мовчання» - Яців Сніжана (ЗОШ №5, 7-б кл.); «Майдан…з Героями іде прощання», «Але ж душа, душа Героя вічно лине!» - Кропивницька Василина (ЗОШ №5, 8-б кл.); «Ми варта нічна, ми не віримо», «Пливуть гроби по морю» - Фіненко Марія (ЗОШ №5, 8-б кл); «А Сотню вже зустріли небеса», «Не плач, матусю, я ще повернусь», «Небесна Сотня» - Хома Вікторія (ЗОШ №1, 8-а кл.); «Як речі звичайні по-іншому», «Хлопчина вірив, що колись» - Драган Вікторія (ЗОШ №5, 7-а кл.).
Героїв Майдану, які загинули за світле майбутнє України, вшанували хвилиною мовчання під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача». Завершились патріотичні читання словами завідувачки бібліотеки–філії №5 для дітей О. Фус: «Небесна сотня поклала душу і тіло на вівтар свободи своєї країни, і ми про це повинні завжди пам’ятати. Але українська нація – нескорена і вільна!»
Україна в крові потопає,
І гине наш мирний народ.
Їх душі на небо злітають,
А там їх стрічає Господь.
За що ж ви у муках вмирали
На голій холодній землі,
Коли ж можновладці втікали,
Коли заховались в тіні?
О, діти своєї країни,
Ви добрі і мужні сини.
Я дуже люблю вас, та нині
Ви в храмі Господнім.
Пісні Вам ангели нині співають,
Вас рани уже не болять,
Вас всі на землі прославляють,
Вам хвали у небо летять.
Герої такі не вмирають,
Вони будуть вічно живі.
Героїв завжди пам’ятають
На небі й на рідній землі!
Під час заходу було продемонстровано мультимедійну презентацію «Герої не вмирають», підготовлену завідувачем бібліотеки Оксаною Фус.
Оксана Фус, завідувач бібліотеки – філії №5 для дітей Бориславської МЦБС.

середа, 21 лютого 2018 р.

«Не зорі падають з небес, зірки ідуть на небеса» 

(до  Дня Героїв Небесної сотні і загиблих воїнів АТО)


                                                           І кожен українець мусить знати
                                                       Героїв, що тримають небеса,
                                                            Що творять ту історію сучасну,
                                                                Що борються за правду до кінця.
                                                                                    Галина  Британ.
   
      Їх назвали Небесною сотнею - українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна Сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами - Охоронцями на небі.
«Не зорі падають з небес, зірки ідуть на небеса» - таку поетичну свічу пам’яті проведено в бібліотеці-філії №6 для юнацтва.
Ведучі заходу, бібліотекарі Галина  Почіковська та Тетяна Комель  розповіли про сумні та тривожні події на Майдані Незалежності лютого 2014 року, агресію з боку Російської Федерації та про мужність воїнів АТО.
Чуйно декламували поезії про ці події учні ГО «Джура» ЗОШ№7: Софія Пишкович, Ірина Дейнега, Юлія Шемеляк, Василина Полюганич під керівництвом волонтера Миколи Когута.


Учениця ЗОШ №4 Мар’яна Куротчин  виконала пісні «Біля тополі» і «В нашому серці». 
Зворушливими до сліз були продемонстровані відеопоезії  бориславської поетеси Галини Британ «Різдвяне диво»,  «Матері загиблого героя», «Іванкова молитва». У  її ж виконанні прозвучав  вірш  «Прости, солдате»  /Творчий канал Галини Британ "Торкаючись сердець..."/https://www.youtube.com/channel/UC4SFrGkRfSwLXdpdh7IhdVQ/videosПрисутні переглянули відео кліпи  «Небесна сотня», «Коли закінчиться війна» 
Інсценівку «Мамо, не плач. Я повернусь весною…» продемонстрували Ольга  Смерека та  Василина Полюганич.
Мама  учасника АТО Галина Кваснікевич зі сльозами на очах  розповіла про трирічне перебування сина Івана на Сході, де точиться справжня війна. Саме її молитви допомогли йому повернутися живим додому. Пані Галина прочитала власну поезію «Ти йдеш в бій, мій найдорожчий сину», «Біль душі і серця», «Три роки війни», «Дякую, Боже, за дар».
Отець Олег Смерека разом з присутніми помолився за всіх Героїв України.
Героям Майдану, Героям АТО, які померли  за світле майбутнє України та мирним жителям, які полягли в неоголошеній війні на Сході України була присвячена хвилина мовчання.
Всі присутні в залі: учні професійного ліцею, ЗОШ №7,  члени ГО «Джура», студенти медичного коледжу з керівником Лідією Освенцінською, членкині ГО «Союз українок» переглянули книжкову виставку «Жива історія сьогодення».
На завершення завідувач бібліотеки Ольга Смерека подякувала всім, хто долучився до заходу і береже пам’ять про Небесну Сотню та загиблих воїнів - бориславців.
І буде мир, і буде спокій
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала у небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!
Ольга Смерека, завідувач бібліотеки - філії №6 для юнацтва Бориславської  МЦБС.

неділя, 18 лютого 2018 р.

Віче-реквієм «Вічний біль - Афганістан».

Віче-реквієм «Вічний біль - Афганістан».



Горів в  вогні Афганістан,
Летів над горами “тюльпан”,
Від горя чорний і від сліз...
Додому мертвих хлопців віз.
Ті чорні ночі, чорні дні
Мені ввижаються вві сні..
Краплини крові на снігу...
Про них я пам'ять збережу…
Час і події, які відбуваються у світі, щороку віддаляють від нас неоголошену війну в Афганістані, але всі, хто відчуває свою особисту причетність до неї чи вважає себе воїном-інтернаціоналістом, бережуть у пам’яті події тієї буремної пори в історії та долі українського народу.
15 лютого біля пам’ятника воїнам-афганцям зібралося чимало бориславців та учасників афганської війни. І всі вони прийшли вшанувати тих, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989.
Ведуча заходу, провідний методист Бориславської МЦБС Божена Дмитришин розповіла про афганську війну, брудну та неоголошену… Це був повномасштабний збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення обмеженого континенту радянських військ до Афганістану – іноземне втручання у внутрішні справи країни, аналогічне сьогоднішнім подіям на Сході України. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.
 Коли в січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота та Єнг Сарі — це знаменувало генеральну репетицію перед майбутнім захопленням Афганістану. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афганську трійку», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка», в умовах надсекретності, підготувала план військової операції. Фатальне рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва – Суслов, Андропов, Устинов, Громико.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… Афганська війна залишила важкі наслідки і для України.
До Афганістану з України було направлено 160 375 осіб. Не повернулися додому з війни 3 360 воїнів, з яких 3 280 військових загинуло, а 72 людини пропало безвісти або потрапило в полон. На сьогодні в Україні живе близько 150 тис. учасників війни в Афганістані. З них було поранено більше 8000 чол., а 3 560 осіб стали інвалідами. У кожного з них є сім’я. Залишилися без синівської підтримки 1 982 батька і 2 729 матерів, в основному пенсійного віку. Стали вдовами 505 молодих жінок і сиротами 711 дітей.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів і службовців. Важкий та сумний підсумок… Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – «Мамо, я живий...».

У спільній молитві священнослужителі храмів міста Борислава та всі присутні вшанували світлу пам’ять про воїнів-афганців, які віддли своє життя увійшовши в безсмертя.
Квіти шани від громади міста до пам’ятника воїнам-афганцям поклали заступник міського голови пані Роксоляна Гарасимів та в.о. начальника управління культури Бориславської міської ради пан Роман Тарнавський.

До слова була запрошена заступник міського голови пані Роксоляна Гарасимів, яка своєму виступі наголосила, що живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, правду про афганську війну. Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас, бо загиблих не повернути. Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. А також пані Роксоляна привітала всіх зі святом Стрітення Господнього, яке дає пізнати нам Боже світло, стає світильником у нашому житті  та допоможе подолати темряву, зокрема в Україні.

Голова спілки ветеранів Афганістану міста Борислава Михайло Краснопольський висловив вдячність всім хто прийшов вшанувати пам'ять про воїнів-афганців і зокрема організаторам заходу.

Під час віча-реквієму прозвучала пісня «Чорний тюльпан» у виконанні ансамблю хлопчиків «Краяни» ЗОШ №1. А учениця Бориславської державної гімназії Катерина Войтович виконала пісню «Ми за мир на Україні, ми за мир на всій землі». Вірш «Афганістан» прочитала учениця ЗОШ №4 Тетяна Цебак.
Віче-реквієм продовжила ведуча, яка пригадала присутнім про ті сумні і гіркі часи, коли в Україну летіли «чорні тюльпани» з цинковими гробами… Обпеченим тавром обпалювали душі ці прокляті людьми слова. Для тисяч українських родин вони назавжди стали знаком біди, символом невгамовних душевних мук і безутішного горя. «Чорні тюльпани», які упродовж 1979-1989 років привозили свої вантажі до України, а зокрема Дрогобицького, Самбірського, Сокальського та інших районів Львівщинни, і нині викликають сум і біль. А у рідних і бойових побратимів – ще й спогади, які не викреслити з пам’яті та душі. Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. 
Уроки, які ми почерпнули з цієї війни, переконливо свідчать, що проти народу воювати неможливо, що кожен має беззаперечне право на будівництво своєї держави, а будь-яка нація за своєю сутністю є багатовіковим Божим утворенням зі своєю культурою, традиціями та віросповіданням.
На жаль, і сьогодні багато політиків відомих нам держав продовжують розв’язувати збройні конфлікти, переслідуючи свої ті чи інші інтереси. Вони прагнуть панувати, тримати у рабстві інших, силоміць диктувати свій спосіб життя. Хто розв’язував майже усі війни та збройні конфлікти?
 Проводячи паралелі між афганською війною та нинішньою неоголошеною війною на сході України за участю Російської Федерації, можна із впевненістю сказати наступне: війна в Афганістані поховала Радянський Союз. Так само, війна на Донбасі поховає і Російську Федерацію, якщо її керівництво вчасно не схаменеться».
Над шляхом сумують тополі…
І падає сніг на поля і гаї.
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий, похмурий граніт.
Юнак же упав, немов зірка із неба,
Упав за далекий Кабул і Герат.
Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,
І чув журавлів, що до тебе летять.
Тюльпанами чорними вкрита земля,
У рідні краї повернувся у цвіті.
Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,
А гори від крові слов’янської ситі.
Не можна забути суворої днини,
Зітхають тополі та ранки імлисті,
У матері серце болить щохвилини,
І сльози не сохнуть на листі.
Прийдуть до могил й на поля ветерани,
З дітьми і онуками завтра прийдуть.
В руках немов вогник-тюльпани,
Афганські події у серці печуть…
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий похмурий граніт.
Наплакалась мати-Вкраїна доволі!
Кажу, щоб почув увесь світ…
Не заростає стежка до могил воїнів-афганців, а спогади про них завжди житимуть у пам’яті людей.
Божена Дмитришин, провідний методист Бориславської МЦБС.